І як би то наворожити,
Щоб літо це собі лишити -
З цією юною грозою,
Із прохолодною росою,
Зеленим деревом, із птахом
Під неба неприкритим дахом,
Зозулиним пророцтвом віщим,
Із недописаним ось віршем,
На цій ось невловимій грані,
Що тихо скапує з каштанів.
                      М.Ільницький

КОХАННЯ ЗА ЛАШТУНКАМИ. Любовні драми Леся Курбаса

http://paramoloda.ua/lubovni-dramy-lesya-kurbasa
Кожна доба породжує митців, які втілюють у своїй діяльності найістотніші тенденції її духовного розвитку. З їхніх творів народ черпає снагу й сили, особливо в часи драматичні, в часи виняткової напруги, трагічних прозрінь і пророчих осяянь. Саме таким митцем був Лесь Курбас, один із чільних діячів відродження української національної культури 20-х – початку 30-х років минулого століття. Актор, режисер, організатор театрів, перекладач, публіцист, театральний філософ... Усе життя Леся Курбаса було пов'язане зі сценою. Тут же беруть початок і його любовні драми...

Перше кохання залишило у серці кулю
З Катериною Рубчаковою Лесь Курбас познайомився у товаристві «Руська бесіда». У театрі відома уже на цей час акторка виконувала головні ролі разом із молодим актором – Лесем Курбасом. Вони зіграли чимало закоханих пар. Лесь і незчувся як закохався у тендітну партнерку. Його навіть не бентежило те, що Катерина була старша за нього, мала чоловіка і дітей. Та день за днем все важче і важче було мовчати про свої почуття. І тому на гастролях у Кракові, не стримавши своїх емоцій, Лесь освідчився акторці. Та доля не дала жодного шансу їм бути разом. Катерина не відповіла взаємністю, вона просто засміялась у відповідь…

Несподівана відвертість красуні так похитнула молоде серце актора, що він, не вагаючись, вирішив покінчити з життям самогубством. Шалений коханець вистрілює собі в груди.

На щастя, лікарям вдалося врятувати життя Леся Курбаса. Але та зловісна куля так і залишилась у серці актора. Вона стала вірним супутником всього його життя. Поправивши здоров’я і вгамувавши свої почуття, Лесь повертається в театр та продовжує грати у парі з Катериною.

«Ти будеш моєю дружиною!»
Швидкий ритм життя, велика кількість подій змінюють актора. Ще вчора – закоханий у Катерину молодий юнак, а вже сьогодні – відомий у театральних колах чоловік знаходить своє справжнє кохання. Вже на першому побаченні він сказав Валентині Честяковій: «Ти будеш моєю дружиною!».

КАМЕРА №34 – РОЗСТРІЛЯНА ЛЮБОВ

http://paramoloda.ua/istoriya-kohannya-oleny-teligy

Історія кохання Олени Теліги

«Більш всього на світі я не люблю неокреслених людей,
з невідомими симпатіями чи антипатіями.
Мені з такими просто жутко робиться».
(Олена Теліга)

Якось на вечірці Олена побачила молодого, стрункого, гладко зачесаного студента. Звичайно, що вона не могла оминути такого красеня і Олена поцікавилась у товариша – хто це такий?

Ним виявився студент лісового відділу, старшина української армії, бандурист, співак – Михайло Теліга. Під час знайомства Олена запитала Михайла по-московськи – «Ви галічанін?». У відповідь почула – «Ні, я кубанець!». Після чого почалась звичайна розмова двох молодих людей.

Відтоді Михайло і Олена стали нерозлучними. В очах найближчого оточення вони були парою від Бога. І до шлюбу, і в шлюбі стосунки між закоханими вирізнялись повною довірою і взаємною відданістю. «Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов не можлива без повного цілком довір’я. А я вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я для вас – єдина».

Олена віддала Михайлові Телізі своє серце, і 1 серпня 1926 року вони повінчались у храмі Святого Миколая у Празі. Та сімейне життя виявилося не таким вже і безхмарним. Нестача грошей спонукала Олену часто змінювати місце роботи, то вона вчителювала, то співала під акомпанемент чоловікової бандури у ресторанах і кабаре, то пробувала себе у ролі манекенниці. Та важке становище не зламало жінки, а навпаки загартовувало.

СНІГОВА КОРОЛЕВА АНДЕРСЕНА

http://paramoloda.ua/snigova-koroleva-andersena

«Я заплатив за свої казки непомірну ціну.
Відмовився заради них від особистого щастя». Ганс Крістіан Андерсен

Чому видатному данському казкарю так і не довелося пізнати радість сімейного щастя? Чи то він був «гидким каченям» у справах амурних… Чи то жінки йому траплялись такі, як з його казок – зверхні та неприступні…

Казка про Сару
Змалку Ганс відчув, що таке злидні. Проживання в тісній квартирі з шістьма сусідами, нестерпний холод, дерев’яне взуття, безкінечне перебування поміж щурів, зневага багатіїв, постійне цькування, знущання… А коли його батько помер, малому Андерсену навіть довелося працювати на фабриці.

Та все ж, таке складне дитинство не завадило хлопчикові відчути перше кохання. Це була чорноока Сара Хейман – єдина дівчинка у школі для бідних. Вона була дуже старанна, добре читала, і на уроках арифметики завжди її ставили в приклад. Це все викликало повагу до неї. Та, крім цього, Ганс Крістіан вважав її казковою красунею. Він старався, щоб Сара його помітила, тому на уроках читання він дуже гарно декламував вірші, це викликало заздрість у однокласників, тільки Сара була байдужа. Одного дня, коли вони йшли додому, дівчинка відповіла Гансу, що вважає вірші дрібницею.

-Як, це ж красиво! – несміливо відповів Андерсен.
Сара стряхнула кучерявою голівкою.

- От іще! Невже нам, біднякам, є час думати про красу? Нам потрібно вчити щось потрібне, наприклад, арифметику. Якщо я буду добре рахувати, я зможу колись стати економкою на багатій фермі.
- Ну, це так нудно! - здивувався хлопчик, який вважав, що Сара повинна стати якнайменше це герцогинею або взагалі принцесою.
- А на що може розраховувати бідна дівчина!
Тут Ганс не стримався.
- Ти можеш розраховувати на те, що я тебе завезу у свій замок! – гордо сказав він.
Сара широко відкрила свої чорні очі.
- Ти з глузду зійшов! Який такий замок?
- Ну, коли я виросту у мене буде замок! А чому б і ні?!
- Ой, який ти дурний! – розсміялась Сара. Та ти син шевця, а замки бувають тільки у заможних людей.
Але , замість того щоб радіти, Сара подивилась на хлопчину з презирством і втекла.
На другий день Ганс тільки ввійшов до школи, як усі почали насміхатись з нього.
- Добрий день, графе! А де ваш прекрасний замок?
Усі навкруги засміялись. І там, у куточку з усіма, сміялась з Ганса його кохана принцеса…

Казка про красуню Йенні
Так склалось, що доросле життя також не подарувало письменникові радощів вінчання. Андерсен завжди чогось боявся і втому числі – жінок. Казкар часто казав, що був п’ять разів закоханий, проте у своєму щоденнику Андерсен записував, що ніколи не був близький із жінками: «Якщо я приходжу додому, не втративши невинності, я її ніколи не втрачу» або «Я все ще невинний, але кров моя горить». На ту пору письменникові виповнилося тридцять років.

ОСТРІВ СКАРБІВ – ОСТРІВ КОХАННЯ

http://paramoloda.ua/ostriv-skarbiv-ostriv-kohanya

Історія відчайдушних почуттів Роберта Стівенсона та Фені Осборн

Ще з дитинства Роберт Луїс Стівенсон, автор відомого «Острова скарбів», вирізнявся тонким сприйняттям оточуючого світу. Він вправно змушував побачити, почути, провідчувати цю «свою» дійсність дорослих людей, при чому за допомогою одних лише слів. Так і з жінками: Стівенсон перш за все бачив душу жінки, досліджував її найпотаємніші бажання і страхи – і аж тоді починав діяти. А оскільки письменник віддавав перевагу старшим за нього вдовам із дітьми, то найдієвішою тактикою завоювання серця дами було, звичайно, здобуття симпатії її дітей. Точно у такий спосіб Стівенсон і підкорював свою майбутню дружину.

Фені Осборн народилась в Америці 1840 року, була матір’ю трьох дітей, одружена, але мешкала окремо від чоловіка, який славився розгульним життям. Коли Роберт зустрів місіс Осборн, з нею була сімнадцятилітня дочка Белл і син Ллойд – герой стівенсонових творів; її наймолодший син незадовго до того помер, оскільки вони жили дуже бідно. Стівенсону на цей час було 26, а Фені – 36 років. І саме в цей час письменник дуже зблизився з дітьми бажаної жінки, він їх просто обожнював! Фені бачила, як молодий бунтар уміло завойовує серця дітей і відчувала нестерпну тривогу. Адже Стівенсон був із хорошої сім’ї, а тут вона зі своїми проблемами… Ще й заміжня! Та молодик не мав наміру здаватися. Він був дуже щирим у своїх почуттях, давав Фені гроші і робив все необхідне, щоб полегшити життя коханій жінці. Унікальний талант Роберта Луїса в цей час не давав можливість автору заробити достойні гроші на літературній ниві. Окрилена любов Стівенсона здавалось зайшла в глухий кут. Та красень не бажав допускати, щоб такі дрібниці заважали його залицянням і все більше і більше працював.

На душі у автора лежав важкий камінь, адже йому потайки доводилось зустрічатись із коханою, бо після смерті наймолодшого сина Фені до них приїхав чоловік – Сем. Таємні зустрічі двох закоханих дуже бентежили молодого коханця! Він так стрімко бажав скінчити цей фарс і розпочати щасливе життя! Та Фені, будучи розсудливою, мудрою жінкою вгамовувала його безумство. Вона розуміла, що там на його батьківщині, аж ніяк не зрадіють такому союзу: молодого письменника і одруженої, багатодітної, в літах – жінки. Красуня з усіх сил вгамовувала думки Луїса, він заради любові був готовий на романтичну втечу і навіть не усвідомлював, що таким чином може зруйнувати усю свою літературну кар’єру і приязні відносини зі своєю сім’єю. Сім’я Стівенсона відігравала не малу роль у житті молодика: батько дуже часто допомагав синові матеріально. І зруйнувати такий союз Фені не могла собі дозволити.

Після трьох років сумісного романтичного переховування, молоді люди відчули полегшення: Сем покинув родину. Та спокій був недовгим, їхні серця мучило питання – розлучення. Фені ще не раз покидала Стівенсона і їхала в Америку для того, щоб отримати розлучення. Вони довго не бачились, лише переписувались: «Що б я міг сказати? Багато і нічого разом з тим, чого просить серце? Я сказав би про те, як доля дарує, а потім забирає і дозволяє з’єднатись лише для того, щоб згодом розкидати по далеким країнам; про те, що любов – це великий талісман, який перетворює землю в блаженний сад; що надія, яка приходить до всіх, вона сильніша випадкового життя, сильніша смерті і протягує руку навіть із могили». Ось так із надією письменник чекав повернення своєї коханої. Ще безліч непередбачуваних подій ставалось між двома закоханими, та час дозволив їм стати чоловіком та дружиною. Це відбулося навесні 1880 року. Весілля було гучним і помпезним. Подружжя прожило чимало злетів і падінь, але попри все – вони були разом.

Р.S. «Для того, хто одружується, настають зовсім інші часи: нема більше відокремлених стежок і доріг, де ви можете побродити, і ніхто вас не звинуватить у цьому; тепер перед вами довга, пряма, курна дорога до самої смерті».
Р. Л. Стівенсон
(судження автора про одруження, відтворені у ранніх творах)

Текст: Людмила Бойко, портал «Пара молода»