Демонічні істоти
«Русалка» - учені й досі сперечаються, хто ж вони? Одні вважають їх дівами родючості, яких із приходом християнства зарахували до нечистої сили, інші вбачають в них покійників, що померли «не своєю», передчасною смертю, а ще інші кажуть, що це найкращі дівчата, яких приносили в жертву богам. Вони живуть у лісах та на полях. В народі також розповідають, що це маленькі, які померли нехрещеними й були до семи років потерчатами. Інші вважають, що це дівчата-потопельниці. Русалки можуть приступити до чоловіка, але тільки ззаду, бо спереду їх захищає натільний хрест. Розповідають, що хлопець, який хотів побавитись з русалками й залишитися живим, надягав одразу два хрести й перекинувши один із них на спину, він місячної ночі вирушав на пошуки дівчат.
Лісовик.
За давніх часів вважалось, що в лісі живуть боги. Там же, в лісі, розташовувалась країна померлих предків - вирій. Для первісного суспільства й самі дерева були богами - вони мали тіло й душу, як і люди. Згодом стали вважати, що дерево є місцем помешкання духа, звідки він може вийти, а потім увійти в інше дерево. Тоді з'являвся лісовик - лісовий дух, цар звірів і володар рослин - господар лісу.
Щодо зовнішності лісовика, то він різним народам бачився по іншому. У класичному мистецтві лісовиків зображали в людській подобі з вінком на голові й зеленою гілкою в руці.
У кожному лісі є свій лісовик, а на деяких ділянках їх по кілька. Вони грають у карти на звірів, і коли програють, переганяють їх з одного місця на інше.
Водяник - таємничий господар озер, боліт, річок. Зазвичай це дух, ворожий людині. Потребує багато різних трактувань походження водяника та уявлень про його зовнішність і риси характеру.
В Україні здавна вірили, що ці духи споконвіку мешкали у водоймах і верховодили над усіма іншими тамтешними істотами. Існувала думка, що водяники - це душі нехрещених немовлят, мертвонароджених дітей або ж самогубців.
Коли водяник у доброму гуморі, він може вилізти з води, щоб послухати біля вогнища рибальських пісень у такому випадку важливо не перелякатись, бо тоді його поведінка стає непередбаченою
Потерчата - Дітей, які померли нехрещеними або народились неживими, в Україні називали потерчатами, потерчуками, поторочами або страдчатами. Сім років їхні душі літають і просять:"Хреста!". Голоси потерчат подібні до жаб'ячого кумкання. Хто почує голос потерчат, повинен пожаліти нещасну душу: кинути хустину, рушник або шматок полотна - як крижмо для хрещення - і промовити: "Іван та Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь", - дати ім'я дитині. Тоді померле немовля стає янголом. Коли ж за сім років по смерті таку дитину ніхто не похрестить, вона потрапляє до нечистих сил.
Злидні - У східнослов'янській міфології злидні - це духи, які приносять у дім нещастя. Вони маленькі, туляться в кутку за піччю й постійно голодні.
Ставлення до злиднів, убогості, як і до самих бідняків, в українському народі виробилось протягом віків цілком негативне, подібне як до хвороб, смерті. При цьому зазвичай , у злиднях звинувачували самого злидаря.
Матеріал використано із книги: 100 найвідоміших образів української міфілогії /В. Завадська, Я.Музиченко та ін. - К.: Орфей, 2002.- 448 с.