І як би то наворожити,
Щоб літо це собі лишити -
З цією юною грозою,
Із прохолодною росою,
Зеленим деревом, із птахом
Під неба неприкритим дахом,
Зозулиним пророцтвом віщим,
Із недописаним ось віршем,
На цій ось невловимій грані,
Що тихо скапує з каштанів.
                      М.Ільницький

КОХАННЯ ЗА ЛАШТУНКАМИ. Любовні драми Леся Курбаса

http://paramoloda.ua/lubovni-dramy-lesya-kurbasa
Кожна доба породжує митців, які втілюють у своїй діяльності найістотніші тенденції її духовного розвитку. З їхніх творів народ черпає снагу й сили, особливо в часи драматичні, в часи виняткової напруги, трагічних прозрінь і пророчих осяянь. Саме таким митцем був Лесь Курбас, один із чільних діячів відродження української національної культури 20-х – початку 30-х років минулого століття. Актор, режисер, організатор театрів, перекладач, публіцист, театральний філософ... Усе життя Леся Курбаса було пов'язане зі сценою. Тут же беруть початок і його любовні драми...

Перше кохання залишило у серці кулю
З Катериною Рубчаковою Лесь Курбас познайомився у товаристві «Руська бесіда». У театрі відома уже на цей час акторка виконувала головні ролі разом із молодим актором – Лесем Курбасом. Вони зіграли чимало закоханих пар. Лесь і незчувся як закохався у тендітну партнерку. Його навіть не бентежило те, що Катерина була старша за нього, мала чоловіка і дітей. Та день за днем все важче і важче було мовчати про свої почуття. І тому на гастролях у Кракові, не стримавши своїх емоцій, Лесь освідчився акторці. Та доля не дала жодного шансу їм бути разом. Катерина не відповіла взаємністю, вона просто засміялась у відповідь…

Несподівана відвертість красуні так похитнула молоде серце актора, що він, не вагаючись, вирішив покінчити з життям самогубством. Шалений коханець вистрілює собі в груди.

На щастя, лікарям вдалося врятувати життя Леся Курбаса. Але та зловісна куля так і залишилась у серці актора. Вона стала вірним супутником всього його життя. Поправивши здоров’я і вгамувавши свої почуття, Лесь повертається в театр та продовжує грати у парі з Катериною.

«Ти будеш моєю дружиною!»
Швидкий ритм життя, велика кількість подій змінюють актора. Ще вчора – закоханий у Катерину молодий юнак, а вже сьогодні – відомий у театральних колах чоловік знаходить своє справжнє кохання. Вже на першому побаченні він сказав Валентині Честяковій: «Ти будеш моєю дружиною!».

КАМЕРА №34 – РОЗСТРІЛЯНА ЛЮБОВ

http://paramoloda.ua/istoriya-kohannya-oleny-teligy

Історія кохання Олени Теліги

«Більш всього на світі я не люблю неокреслених людей,
з невідомими симпатіями чи антипатіями.
Мені з такими просто жутко робиться».
(Олена Теліга)

Якось на вечірці Олена побачила молодого, стрункого, гладко зачесаного студента. Звичайно, що вона не могла оминути такого красеня і Олена поцікавилась у товариша – хто це такий?

Ним виявився студент лісового відділу, старшина української армії, бандурист, співак – Михайло Теліга. Під час знайомства Олена запитала Михайла по-московськи – «Ви галічанін?». У відповідь почула – «Ні, я кубанець!». Після чого почалась звичайна розмова двох молодих людей.

Відтоді Михайло і Олена стали нерозлучними. В очах найближчого оточення вони були парою від Бога. І до шлюбу, і в шлюбі стосунки між закоханими вирізнялись повною довірою і взаємною відданістю. «Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов не можлива без повного цілком довір’я. А я вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я для вас – єдина».

Олена віддала Михайлові Телізі своє серце, і 1 серпня 1926 року вони повінчались у храмі Святого Миколая у Празі. Та сімейне життя виявилося не таким вже і безхмарним. Нестача грошей спонукала Олену часто змінювати місце роботи, то вона вчителювала, то співала під акомпанемент чоловікової бандури у ресторанах і кабаре, то пробувала себе у ролі манекенниці. Та важке становище не зламало жінки, а навпаки загартовувало.

СНІГОВА КОРОЛЕВА АНДЕРСЕНА

http://paramoloda.ua/snigova-koroleva-andersena

«Я заплатив за свої казки непомірну ціну.
Відмовився заради них від особистого щастя». Ганс Крістіан Андерсен

Чому видатному данському казкарю так і не довелося пізнати радість сімейного щастя? Чи то він був «гидким каченям» у справах амурних… Чи то жінки йому траплялись такі, як з його казок – зверхні та неприступні…

Казка про Сару
Змалку Ганс відчув, що таке злидні. Проживання в тісній квартирі з шістьма сусідами, нестерпний холод, дерев’яне взуття, безкінечне перебування поміж щурів, зневага багатіїв, постійне цькування, знущання… А коли його батько помер, малому Андерсену навіть довелося працювати на фабриці.

Та все ж, таке складне дитинство не завадило хлопчикові відчути перше кохання. Це була чорноока Сара Хейман – єдина дівчинка у школі для бідних. Вона була дуже старанна, добре читала, і на уроках арифметики завжди її ставили в приклад. Це все викликало повагу до неї. Та, крім цього, Ганс Крістіан вважав її казковою красунею. Він старався, щоб Сара його помітила, тому на уроках читання він дуже гарно декламував вірші, це викликало заздрість у однокласників, тільки Сара була байдужа. Одного дня, коли вони йшли додому, дівчинка відповіла Гансу, що вважає вірші дрібницею.

-Як, це ж красиво! – несміливо відповів Андерсен.
Сара стряхнула кучерявою голівкою.

- От іще! Невже нам, біднякам, є час думати про красу? Нам потрібно вчити щось потрібне, наприклад, арифметику. Якщо я буду добре рахувати, я зможу колись стати економкою на багатій фермі.
- Ну, це так нудно! - здивувався хлопчик, який вважав, що Сара повинна стати якнайменше це герцогинею або взагалі принцесою.
- А на що може розраховувати бідна дівчина!
Тут Ганс не стримався.
- Ти можеш розраховувати на те, що я тебе завезу у свій замок! – гордо сказав він.
Сара широко відкрила свої чорні очі.
- Ти з глузду зійшов! Який такий замок?
- Ну, коли я виросту у мене буде замок! А чому б і ні?!
- Ой, який ти дурний! – розсміялась Сара. Та ти син шевця, а замки бувають тільки у заможних людей.
Але , замість того щоб радіти, Сара подивилась на хлопчину з презирством і втекла.
На другий день Ганс тільки ввійшов до школи, як усі почали насміхатись з нього.
- Добрий день, графе! А де ваш прекрасний замок?
Усі навкруги засміялись. І там, у куточку з усіма, сміялась з Ганса його кохана принцеса…

Казка про красуню Йенні
Так склалось, що доросле життя також не подарувало письменникові радощів вінчання. Андерсен завжди чогось боявся і втому числі – жінок. Казкар часто казав, що був п’ять разів закоханий, проте у своєму щоденнику Андерсен записував, що ніколи не був близький із жінками: «Якщо я приходжу додому, не втративши невинності, я її ніколи не втрачу» або «Я все ще невинний, але кров моя горить». На ту пору письменникові виповнилося тридцять років.

ОСТРІВ СКАРБІВ – ОСТРІВ КОХАННЯ

http://paramoloda.ua/ostriv-skarbiv-ostriv-kohanya

Історія відчайдушних почуттів Роберта Стівенсона та Фені Осборн

Ще з дитинства Роберт Луїс Стівенсон, автор відомого «Острова скарбів», вирізнявся тонким сприйняттям оточуючого світу. Він вправно змушував побачити, почути, провідчувати цю «свою» дійсність дорослих людей, при чому за допомогою одних лише слів. Так і з жінками: Стівенсон перш за все бачив душу жінки, досліджував її найпотаємніші бажання і страхи – і аж тоді починав діяти. А оскільки письменник віддавав перевагу старшим за нього вдовам із дітьми, то найдієвішою тактикою завоювання серця дами було, звичайно, здобуття симпатії її дітей. Точно у такий спосіб Стівенсон і підкорював свою майбутню дружину.

Фені Осборн народилась в Америці 1840 року, була матір’ю трьох дітей, одружена, але мешкала окремо від чоловіка, який славився розгульним життям. Коли Роберт зустрів місіс Осборн, з нею була сімнадцятилітня дочка Белл і син Ллойд – герой стівенсонових творів; її наймолодший син незадовго до того помер, оскільки вони жили дуже бідно. Стівенсону на цей час було 26, а Фені – 36 років. І саме в цей час письменник дуже зблизився з дітьми бажаної жінки, він їх просто обожнював! Фені бачила, як молодий бунтар уміло завойовує серця дітей і відчувала нестерпну тривогу. Адже Стівенсон був із хорошої сім’ї, а тут вона зі своїми проблемами… Ще й заміжня! Та молодик не мав наміру здаватися. Він був дуже щирим у своїх почуттях, давав Фені гроші і робив все необхідне, щоб полегшити життя коханій жінці. Унікальний талант Роберта Луїса в цей час не давав можливість автору заробити достойні гроші на літературній ниві. Окрилена любов Стівенсона здавалось зайшла в глухий кут. Та красень не бажав допускати, щоб такі дрібниці заважали його залицянням і все більше і більше працював.

На душі у автора лежав важкий камінь, адже йому потайки доводилось зустрічатись із коханою, бо після смерті наймолодшого сина Фені до них приїхав чоловік – Сем. Таємні зустрічі двох закоханих дуже бентежили молодого коханця! Він так стрімко бажав скінчити цей фарс і розпочати щасливе життя! Та Фені, будучи розсудливою, мудрою жінкою вгамовувала його безумство. Вона розуміла, що там на його батьківщині, аж ніяк не зрадіють такому союзу: молодого письменника і одруженої, багатодітної, в літах – жінки. Красуня з усіх сил вгамовувала думки Луїса, він заради любові був готовий на романтичну втечу і навіть не усвідомлював, що таким чином може зруйнувати усю свою літературну кар’єру і приязні відносини зі своєю сім’єю. Сім’я Стівенсона відігравала не малу роль у житті молодика: батько дуже часто допомагав синові матеріально. І зруйнувати такий союз Фені не могла собі дозволити.

Після трьох років сумісного романтичного переховування, молоді люди відчули полегшення: Сем покинув родину. Та спокій був недовгим, їхні серця мучило питання – розлучення. Фені ще не раз покидала Стівенсона і їхала в Америку для того, щоб отримати розлучення. Вони довго не бачились, лише переписувались: «Що б я міг сказати? Багато і нічого разом з тим, чого просить серце? Я сказав би про те, як доля дарує, а потім забирає і дозволяє з’єднатись лише для того, щоб згодом розкидати по далеким країнам; про те, що любов – це великий талісман, який перетворює землю в блаженний сад; що надія, яка приходить до всіх, вона сильніша випадкового життя, сильніша смерті і протягує руку навіть із могили». Ось так із надією письменник чекав повернення своєї коханої. Ще безліч непередбачуваних подій ставалось між двома закоханими, та час дозволив їм стати чоловіком та дружиною. Це відбулося навесні 1880 року. Весілля було гучним і помпезним. Подружжя прожило чимало злетів і падінь, але попри все – вони були разом.

Р.S. «Для того, хто одружується, настають зовсім інші часи: нема більше відокремлених стежок і доріг, де ви можете побродити, і ніхто вас не звинуватить у цьому; тепер перед вами довга, пряма, курна дорога до самої смерті».
Р. Л. Стівенсон
(судження автора про одруження, відтворені у ранніх творах)

Текст: Людмила Бойко, портал «Пара молода»

Вікторина: "Життя і творчість Олени Теліги".

1.Коли народилась Олена Теліга? (21 липня 1906р.)
2.Як звали батька письменниці? (Іван Шовгенів).
3.Чи була сім'я Шовгенів заможною? (Так).
4.Яка мова панувала у родині? (російська).
5.Чи мала Олена рідних братів чи сестер? (Так; два брата).
6.Ким працює батько Олени напередодні революційних подій 1917р.? (професор Київської політехніки, згодом стає міністром уряду Української Національної Республіки).
7.Навесні 1922 року сім'я покидає Україну. Куди вони переїджають?(до Чехословаччини у Подєбради).
8.Як звали Варшавську літературну групу в яку вступає Олена Теліга? ("Танк").
9.В якому році Олена повертається на Україну? (у 1941р.).
10.Коли була заарештована поетка? (9 лютого 1942р.).
11.Коли померла Олена Теліга? (21 лютого 1942р.)
12.Де була розстріляна Олена Теліга? (у Бабиному Яру).
13.З якими відомими людьми товаришувала Олена? (Олег Ольжич, Улас Самчук, Є.Маланюк, О.Лятуринською і тд.).
14.Вставте пропущені слова у вірш Олени Теліги "Безсмертне".

Безсмертне

Упало .."1". ліхтарів

На ..."2".. конаючий і тихий,

Та перед ..."3"..він зустрів

Посмертні ..."4"...дивним сміхом.

І мабуть, кожен з нас .."5"...

Той сміх, як переможну ..."6"..,

Як перенесену свічу

За межі схилу.

І це тому я, мов у .."7".,

Пішла серединою ..."8"..,

І ...."9"... зустрічні, ясні,

Не глянули, а розчахнулись!

Та я минала всі..."10"..,

Мов світло не своєї брами,

Бо чула: ждане довгі дні

Вже йде з безсмертними дарами.

(5)відчув,1)світло,6)силу,2)день,4)свічі,3)смертю,10)вогні,7)сні,9)очі,8)вулиць)

Всеволод Нестайко.

Всеволод Зиновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті Бердичеві на Житомирщині в учительській сім'ї.Згодом родина пересилилася до Києва.Дуже рано втратив батька.До війни закінчив чотири класи.Після війни закінчив навчання.В 1947 році вступив на словя'нське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.
Під час навчання в університеті працював літконсультантом в журналі "Дніпро", пізніше літредактором журналу "Барвінок". Здобувши диплом , працював далі у журналі, потім редактором у видавництві "Молодь", понад тридцять років присвятив видавництву дитячої літератури "Веселка".
1956 року побачила світ його перша книжка оповідань "Шурка і Шурко".Відтоді славний український казкар написав понад 30 дитячих книжок, чимало з яких стало бестселерами.Багато видавались його твори у "Веселці".Серед них - збірки оповідань "Це було в Києві"(1957),"Космо - Натка"(1963), повість - казка "В Країні Сонячних Зайчиків", інші казки "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"(1988),"Чарівні окуляри"(2005),гумористичні повісті "Пригоди Робінзона Кукурузо"(1964,1968),"Незнайомець з тринадцятої квартири"(1966,1977),"Пригоди Грицька Половинки"(1978),"Тореадори з Васюківки"(1973,1980,2000,2002),"П'ятірка з хвостиком"(1985) і тд.
Книжки Всеволода Нестайка перекладені двадцятьма мовами народів світу.
За повість-казку "Незвичайні пригоди в лісовій школі"(1981) письменникові присудили літературну премію імені Лесі Українки.

Василь Шкляр.

Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівці Лисянського району на Черкащині. Середню школу закінчив  у місті Звенигородці -центрі Шевченкового краю. Закінчив Київський та Єреванський університети.
 Працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву, а з 1974 року перейшов на журналістську роботу - спершу кореспондентом газети "Друг читача", відтак редактором відділу журналу "Ранок", завідувачем відділу прози журналу "Дніпро".1986 року перейшов на самостійну творчу роботу. 1991-1998 рр.-прес-секретар Української Республіканської партії. З 2003- го року - головний редактор видавництва "Дніпро".
  Член Національної спілки письменників України, член Асоціації українських письменників. Автор багатьох книжок прози, зокрема збірок повістей та оповідань "Перший сніг"(1977), "Живиця"(1982), романів "Праліс" (1986), "Ностальгія"(1989). Новим етапом у творчості В.Шкляра стали романи "Ключ"(1999), "Елементал"(2001), "Кров кажана"(2003) за перший із
яких отримав літературні премії : гран-прі конкурсу "Золотий Бабай", премії журналів "Сучасність", і "Олігарх", премію міжнародного конвенту фантастів "Спіраль століть".
 У доробку В.Шкляра - документальна публіцистика, зокрема книги "Під ключем журавлиним", "Вогонь Чорнобиля", публікації в пресі.Він має найвищу журналістську відзнаку "Золоте перо".

Борис Харчук.

Борис Микитович Харчук народився 13 вересня 1931року в селі Лозах на Тернопільщині в селянській родині. Навчався в Полтавському педінституті, на Вищих літературних курсах у Москві. Працював у редакціях газет, відповідальним редактором журналу "Малятко".
  Перу письменника належать понад два десятки книжок, з-поміж яких роман "Місяць над майданом"(1970), "Хліб насушний"(1976), "Кревняки" та низка збірок оповідань та повістей. Близько десяти років Борис Харчук працював над великим епічним твором у чотирьох томах "Волинь", який опублікував протягом 1959-1965 років.
 Твори письменника відомі не лише на Укараїні, їх перекладено російською, литовською, латвійською, а також польською та ін.
 Упродовж усього свого творчого шляху письменник звертався і до юних читачів. Перша його повість для дітей "Йосип з гроша здачі". Згодом побачили світ збірки повістей та оповідань: "Станція Настуся", "Зазимки і весни", "Горохове чудо", "Помста", "Школа", "Теплий попіл" і тд.
 Помер Борис Харчук 16 січня 1988 року. Посмертно йому присудженно літературну премію імені Лесі Українки.

Тамара Коломієць

Тамара Опанасівна Коломієць народилася 9 квітня 1935 року в місті Корсуні-Шевченківському в родині службовця. Закінчила факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала в редакції газет, журналів "Україна","Дніпро", у видавництві "Веселка", відповідальним секритарем Спілки письменників України по роботі з молодими.
Перша поетична збірка "Пролісок" з'явилася ще тоді , коли Т.Коломієць була студенткою, у 1956 році.За цю книжку поетка отримала золоту медаль і першу премію на Всесоюзному фестивалі молоді та студентів. Згодом побачили світ "Рідні обрії"(1960),"Червоні маки" (1961),"Під вітрилами хмар"(1967),"Поезії"(1972),"Рівнодення"(1974),"Колос літа мого"(1976),"Осіння борозна"(1981),"Багаття на межі","Вибране"(1984).
Т.Коломієць працює і в галузі перекладу. Вона-лауреат премії імені Павла Тичини.
Для дітей Т.Коломієць написала й видала понад два десятки віршових книжок, майже всі побачили світ у видавництві "Веселка":"Пастушок"(1961),"Хиталочка-гойдалочка"(1965,1969,1983),"Помічники"(1965),"Наша подорож"(1966), і тд.

Веселий душ.

Під гарячий буйний душ

Тарілки спішать чимдуж.

Розмальовані миски

Вишаровують боки.

А чашки глибокі

Кинулись у скоки:

Стриб-скік, стриб-скік!-

Це щоб душ не обпік.

А ложечки сміються

І трішки задаються.

На воду кожна скоса блись:

-Ану спинись, не гарячись!..

Бере з під душу сушка

Чашки за круглі вушка,

Порозставля миски рядком

І тарілки складе ладком.

А ложки у шухляді

Сховаються- і раді.

І душ у крані задріма,

Отак, немов його й нема,

Шуміти перестане.

Аж трохи сумно стане.

Магічна сила волосся.

Волосся завжди відігравало неабияку роль в культурі людства. З глибини історії дійшли до нас перекази про його магічну силу.
 З давніх-давен у свідомості людини її тіло і окремі його частини є носіями особливої сили, здатної впливати на довколишній світ, несучи добро чи зло.

Варто хоча б пригадати біблійну легенду про Самсона. До матері Самсона завітав незнайомиць і сказав, що вона народить сина, який врятує єврейський народ. Але попередив, щоб його голови ніколи не торкалась бритва, бо вся сила в його волоссі. Його кохана - Даліла - хитрістю вивідала таємницю і зістригла Самсонові волосся. Разом з волоссям зникла і його сила.

Волосся завжди виступало невід'ємним атрибутом у критичні моменти життя, а також було оберегом, покликаним захистити від ворогів. Ті, що давали обітницю помсти, не стригли волосся, поки не виконали її. Такий звичай існував у давніх германців. Молоді вояки племені хаттів не стригли волосся на голові і бороді, доки не вбивали ворога.

А в Шотландії вірили, що відьми трясуть волоссям, щоб зурочити людину. Тому зустріти жінку з непокритим волоссям було зловісною прикметою. Взагалі сакральний зв'язок волосся з різними природніми явищами довго зберігався в середньовічному суспільстві.

 Деякі ритуали, пов'язані зі стрижкою відомих осіб, поза межею людського сприйняття. На островах Фуджі мешкало плем'я Намосі. Коли вождю цьго племеня треба було підстригтись, то він з обережності з'їдав людину."Обов'зок находити жертву покладали на певний клан; на урочистій нараді його члени, щоб відвернути біду, влаштовували жертовний бенкет".

Інки Перу дуже ретельно зберігали вичесане волосся, ховаючи його в заглибленнях і тріщинах.Вони вірили, що прийде день ,і всі мертві повстануть,і щоб потім не шукати свого волясся і нігтів в різних місцях.

  Ще багато історій існує пов'язаних з культом волоссям, вірити чи не вірити - це справа кожного.А от дізнатись, якого значення надавали наші пращури цій частині тіла - цікаво і повчально.

Cтрітення. Зустріч Зими з Літом.

За народними уявленнями, Літо зустрічається з Зимою два рази на рік: на день святої Анни (3 грудня), та на Стрітеня. Вони сперечаються, кому слід піти далі, а кому - вернутися. Якщо цього дня потеплішає, значить, Літо перемогло  в цій суперечці, а якщо стане холодніше, значить, пощастило Зимі.

«Ну … сниться мені, що іде моя драма на сцені і головну роль граю я сама"

Влітку у Ялті 1897 року Леся Українка знайомиться із Сергієм Мержинським, він лікувався від туберкульозу легень. На одній із фотографій Мержинського зберігся його напис: "Одинокие люди наказаны уже тем, что одиноки." Мабуть і Леся відчула цю чоловічу самотність.

Все, все покину, до тебе полинуть,

 Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій загублений світе!

 Поетеса була безмежно закоханою в свого обранця ,та Сергій ставиться до неї  як до свого доброго друга. Та велике горе ,несподівано активізувалось з великою силою. Майже два з половиною місяці Леся відважно боролась за свого коханого. Вона годує Сергія як малу дитину, не відходить від нього навіть вночі. Та порятунку не було - 3 березня він сконав у неї на руках.

"Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого,пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене , і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, згинути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись..."

 ...У ніч, біля смертельно хворого Сергія Меджинського, Леся помиратиме - як помирають поети: гостре до смерті любовне бажання, породить рятівне СЛОВО.



День закоханих, День романтиків, День Валентина, День усіх сердець...

Дослідники і досі не можуть встановити походження свята Валентина. Існує декілька легенд про походження  і ось деякі з них.
     У Давньому Римі жили два богобоязних римляни, які начебто й померли в один день, а тому й пам'ять їх ушановується в один і той самий день.Перший Валентин - єпископ Тенійський, який усупереч наказу імператора Клавдія вінчав закоханих, а імператорові були потрібні не подружні пари, а неодружені солдати. А другий Валентин - лікар, захисник хворих дітей , а також мандрівників, молодят, наречених.
 Отже, Валентин - молодий лікар - християнин, який жив за часів імператора Клавдія, а значить, за часів жорстоких гонінь християн. За вірність християнській вірі потрапив до в'язниці. Щодо подальшого перебігу подій існує декілька легенд. Зокрема, є версія, що діти, яких молодий лікар вилікував, бігали до вікна в'язниці та кидали йому записки з привітаннями та побажаннями. Таким чином вони хотіли показати свою любов і вдячність, підтримати дорогу їм людину у важкі моменти життя. Тюремник, який наглядав за Валентином проганяв дітей, але одного разу прочитав записки дітей. Він був вражений дитячими почуттями вдячності до надзвичайного лікаря, дізнався про його здібності і звернувся по допомогу. А справа в тому, що донька тюремника народилася сліпою, і він покладав на лікаря останню надію. Привів він до в'язниці свою доньку, і диво сталось - дівчині було повернуто зір. Згодом Валентин покохав цю дівчину, та їхнє кохання було трагічним, оскільки лікаря було страчено. Перед стратою, Валентин передав своїй коханій записку - першу валентинку. Це друга версія походження валентинок (перша це ті записочки які передавали діти у в'язницю).
  Є ще третя версія. Одна з легенд розповідає, що перед смертю Валентин встиг розіслати всім друзям і послідовникам листівки з побажаннями - можливо, першими валентинками слід вважати саме ці листівки.
   Отже, незважаючи на те, що День Валентина в першу чергу свято закоханих, цього дня обов'язково треба привітати всіх кого любиш: друзів,батьків,бабусь, дідусів...

Віршів Твоїх рядки крилаті

Нас вчили мудрості життя,

Науку старших поважати,

Вели у світле майбуття.

Євген Півсеток

«Присвята поетесі Іванні Блажкевич».

ІВАННА БЛАЖКЕВИЧ (1886 - 1976) .

Іванна Блажкевич народилася 9 жовтня 1886 р. в с. Денисів, нині - Козівського району, в сім’ї вчителя. Майже не зазнала материнської ласки, бо вже на четвертому році життя втратила матір.

Училася спочатку в Денисівській початковій школі, потім у Тернопільській, так званій відділковій, школі. Потім екстерном здала екзамени у Львівській семінарії на вчительський диплом. Відтоді працювала народною вчителькою, вихователькою дитячих садків на Станіславщині (нині - Івано-Франківська область) і Тернопільщині.

Багато сил віддаючи боротьбі з неписьменністю в селах, вона не мирилася зі знущаннями панів із простого люду й гостро виступала проти неправди. Її вірші, оповідання, публіцистичні статті друкували прогресивні галицькі газети та журнали. Творча діяльність та громадська робота І. Блажкевич отримали глибоку підтримку О. Кобилянської, У. Кравченко, Т. Бордуляка, з якими письменниця була в дружніх стосунках.

У 20-х роках XX століття І. Блажкевич почала писати для дітей. У видавництві “Світ дитини” вийшли одна за одною її книги п’єс, оповідань, віршів: “Св. Миколай в 1920 р.” (1920), “Тарас у дяка” (1923), “Діло в честь Тараса”, “Вертеп” (обидві - 1924), “Мила книжечка” (1928), “Пушистий король” (1929), “В мамин день” (1931), “Івась-характерник” (1936), “Оповідання” (1937) та ін.

Після 1939 р. І. Блажкевич брала активну участь в організації Денисівської семирічної школи, дитячого садка, вчителювала, боролася за культурні перетворення на селі. Вона друкувалася в періодичній пресі, у літературних збірниках. Вийшли книжки І. Блажкевич “Подоляночка” (1958), “Прилетів лелека” (1971), “Чи є в світі щось світліше” (1977), “Прилетіла ластівка” (1986), “У дитячому садочку” (1993) та ін. Автор популярних статей з питань літератури, етнографії та ін.

До останніх днів життя вона працювала на літературній ниві: писала мемуари про свої зустрічі з відомими письменниками минулого, нові вірші для дітей. Померла І. Блажкевич 2 березня 1976 р. в рідному селі Денисові.

1993 р. в Тернополі встановлено літературно-мистецьку премію ім. Іванни Блажкевич за кращі твори для дітей.

Міжнородні премії в галузі літератури.

Нобелівська премія.
Одна з найвідоміших премій світу, заснована в 1900 році.Названа на честь шведського інженера - хіміка ,винахідника Альфреда Нобеля, який створив благодійний фонд для нагородження премією свого імені тих,"хто впродовж року зумів найбільше бути корисним людству".Вона складається із золотої медалі із зображенням А.Нобеля та відповідним написом ,диплома та чека на 10млн. шведських крон.Присудження Нобелівської премії з літератури , згідно із заповітом А.Нобеля , доручено Шведській академії у Стокгольмі. Посмертно ця премія не присуджується.Урочисті церемонії проходять 10 грудня , в річницю смерті А.Нобеля.


Пулітцерівська премія.
Пулітцерівська премія одно з найпрестижніших нагород США в галузі літератури, журналістики, музики, театру.
    Магнат угорського походження Джозеп Пулітцер (1847-1911) заснував благодійний фонд на своє ім'я. Після смерті залишив для нього два міліони доларів.
   Премія вручається щорічно з 1917 року в перший понеділок травня , попечителями Колумбійського університуту в Нью-Йорку. Розмір винагороди 10 тис. доларів.


Букерівська премія.
Заснована в 1968 році торговельним конгломератом "Booker pic", присуджується за найкрасивіший роман. Номінуватись на неї можуть громадяни колишньої Британської Співдружності , а також Ірландії, Пакистану, і Південної Африки. Усі справи пов'язані з премією , покладено на незалежну благодійну організацію - Книжковий фонд. Грошова винагорода становить приблизно 50 тис.фунтів стерлінгів.



Премія Мігеля Сервантеса.
Щорічна літературна нагорода, яку вручають іспаномовним письменникам за їхні творчі доробки.Претиндентів на нагороду називає Академія мови, а саму нагороду вручає від імені міністерства культури король Іспанії 23 квітня, в день народження М.де Сервантеса.Грошова винагорода становить 90 тис.євро.



Національна книжкова премія в галузі художньої літератури(США).
Заснована в 1950 році групою видавців.Її вручають у чотирьох номінаціях : художня література, поезія, дитяча література, документальна література.Переможців  у кожній номінації визначає незалежне журі із 5 осіб.Приз - близько 10тис.доларів і кришталева статуетка.Церимонія відбувається в Нью- Йорку.

4 лютого - Всесвітній День боротьби проти раку

Від раку у світі вмирає багато людей.І тисячі вчених шукають засоби порятунку від цієї хвороби.
  Нині вже доведено,що забруднення довкілля є причиною багатьох ракових захворювань.Тому боротьба за чистоту атмосфери,річок ,морів,міст - це боротьба з раком.Деякі  різновиди раку передаються у спадок.А існує теорія, що віруси також здатні спричинити злоякісні пухлини.Є також безліч речовин (канцерогени), які викликають рак.До них належать тютюн,копчені продукти харчування,речовини побутової хімії: лаки,фарби,розчинники.
 Для лікування цієї недуги застосовують три основні методи:
 1.Хірургічний - ракову пухлину вирізають;
 2.Радіологічний - ракову пухлину вбивають сильною дозою рентгенівського випромінювання;
 3.Хімічний - клітини знищують хімічними препаратами.
Усі ці методи застосовують і досить успішно.Але якщо діагноз поставлений на останніх стадіях хвороби , то лікування може не допомогти!!!!!!
 Як страшно дивитись на близьких людей , які згасають на твоїх очах.А ще страшніше, дивитись на тих маленьких діточок , які ще не розуміють всієї складності тієї  хвороби яка зїдає  тата чи маму.Отож, помолимось у цей день за цих невинних людей, яких оповила  ця страшна біда.

Пролетают дни за днями,

Идут годы за годами,

И спешит за веком век-

И с презреньем разрушает

Все ,что гордый созидает

Для бессмертья человек.

                                       Евгений Павлович Гребинка

Ведмежий суд.Є.П.Гребінка

Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив ,як мошенник ,брагу,
Їв сіно , і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь.Вовки були підсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.

Свіжий подих історії краю!

с. Язловець.

Євген Павлович Гребінка. Життя і творчісті.

2 лютого 1812 р.- народився Є. П.Гребінка.

Початкову освіту здобуває вдома.

Влітку  1825р. - складає екзамени до Ніжинської гімназії вищих наук.

1825-1831рр.-роки навчання у гімназії.

У 1831 р. - Є.Гребінка був зарахований офіцером у 8-й Малоросійський козачий полк.

Після відставки з козачого полку 2 роки проводить у батьківському хуторі.

На початку 1834р.-переїздить до Петербурга .

1 лютого 1834 року -Є.Гребінка вже служить чиновником комісії духовних училищ.

В 1834р.- видав збірку байок " Малорусские приказки".

В 1836р.- надрукував окремим виданням повний переклад пушкінської "Полтави".